Неперевершена симфонічна поема "Байда" А.П. Жульєва, яка вражає не тільки шестикласників ЗГ №45, а й усю Європу!

Гортаючи сторінки сучасних підручників, пригадуєш видатних постатей нашої неньки, більшість з яких вже немає… Але життя продовжується та з кожним днем дивує нас талановитими людьми-українцями!

На уроці музичного мистецтва , вивчаючи тему “Симфонія”, вирішила трішечки відійти від програми та розказати про нашого сучасника, композитора, який прославляє наше місто, рідну країну на всю Європу! Крім того, ця видатна людина - мешканець нашого Хортицького району, викладач ДШМ №3 - Жульєв Анатолій Петрович.
Слухали його симфонічну поему “Байда” у виконанні Національного академічного духового оркестру України, Національної філармонії. Шестикласники жваво обговорювали твір, ділилися своїми емоціями щодо прослуханого. Деякі асоціації від поеми відразу переростали у казки, оповідання, які ми швиденько записали.
Любі друзі, прослухайте цей чудовий твір, розкажіть про Жульєва Анатолія Петровича своїм дітям, поділіться своїми враженнями від почутого!

Уривки з творів шестикласників Запорізької гімназії №45.

Йшов другий тиждень оборони. Після закладання фортеці на Малій Хортиці, сюди почали часто зазиратися чужинці. Ось Дмитро Вишневецький вирішив не здаватися і до останнього захищати рідну землю. Це був ідеал козацького духу та наполегливості. І вирушили козаки назустріч ворогам. Попереду йшов сам Байда, підтримуючи дух протистояння. І ось зустрілися запорожці зі своїми недругами. І почався запеклий бій. Грім, блискавка, сильний вітер, блиски шабель та ворожа кров…Перемогли козаки, та перемога ця далася їм з власними втратами. Військо зменшилося більш, ніж удвоє… Дмитро Вишневецький прийняв мудре рішення: «Повертаймося на Січ!».
Повернувшися з мандрів, козаки почали відпочивати, намагаючись не згадувати про битву, але не забуваючи братів, що загинули у лютій боротьбі. Вже давно сяє сонце над їх головами, чорні хмари зникли, і вже здається, що їх і не було. Але раптом повертаються чужинці, та не на конях, а на човнах. Продумавши та проаналізувавши попередню зустріч з козаками, вони вирішили, що вода – єдина надія. І знову почався бій. Та запорожці вже були зі своєю зброєю, адже вони були у себе вдома. Бій тривав недовго, козаки з легкістю розбили ворожу армію.
І підняли козаки флаг. І залунали трубачі у труби. Чергова перемога, чергова. Дмитро Вишневецький увійшов у історію завдяки силі волі, духу та наполегливості.
На жаль, Байду скинули на гак вороги, через що він і помер. Але він зробив великий вклад у розвиток Запоріжжя, за незалежність України і заклав надію на краще життя у серці кожного українця. І сьогодні хлопці на Сході захищають Україну, як колись захищав її Байда. І хоч вони незнайомі особисто, вони є братами: за характером, за волею, за прагненням до незалежності. Разом ми зможемо все, адже разом ми - сила! Слава Україні…
Гучевський С.

Казка про Байду

Темним, холодним лісом в бойовий похід ішли козаки на чолі з отаманом Байдою. Ішли вже декілька днів... Та й подумали собі, що час вже зробити їм зупинку та відпочити. Вибрали собі пагорб найбільш зручний та поснули під ясними зірками. Як чує Байда постріли вночі. Побудив козаків. Вийшли всі на холодну, темну стежку. А перед ними ціла армія королівська: на білих конях, із залізними мечами та й у військових важких обладунках. Посунули вони на козаків. І почався кривавий бій. Лише тільки шаблі та мечі виблискують на сонці. Помирали і козаки й гвардійці в цій страшній бійні. Перебили майже всіх. Залишилися Байда та генерал гвардії уцілілими...

Почалася сильна злива. Це небо плакало за козаками. Та Байда не здався. Він бився за перемогу та свободу. Йшла битва день, йшла другий, почався третій день. Здався генерал отаманові, вибився повністю із сил. А отаман Байда прославився своєю сміливістю та надлюдською силою!

Косенко С.

Дніпровські козаки були дуже відомі. Їх головними ворогами були татари. Воїни вибирали отамана найкращого і наймужнішого з бійців, який повинен вести козаків до перемоги. Козаки були волелюбними, мужніми, сміливими та неабиякими наїзниками. Багатьом їздовим трюкам вони вчились у ворогів.
Одного разу Запорізькі козаки ходили на Очаків. Вони з гетьманом напали на турецький флот й визволили невільників. Крім цього козаки самовільно влаштовувати грабіжницькі походи й активно займалися найманством.
Пісуліна Д.

Починається битва. На чолі з козацької сторони стоїть Байда. «Шикуйсь!»- лунає голос отамана. Козаки займають позиції й виймають зброю. Коні іржуть, пролітає над головами сокіл. І раптом пролунав перший постріл-козаки ринулися у бій. На чолі Байда, що скаче верхи на вороному коні та починає битву. Чутно звуки пострілів... Козаки потроху починають тіснити ворога. Лави ворогів рідіють, їх все менше й менше. Нарешті жадана ПЕРЕМОГА! Козаки зібрались навколо Байди і кричать: «Славний гетьман Байда, славний гетьман Байда!».
Попова У.

Малий, але безстрашний Павлусь.
Ще за часів козаків жив собі маленький хлопчик. Йому дуже подобався один козак на ім’я Байда Вишневецький. Його заворожували відвага та честь цієї людини, тому він хотів стати, як він. Минав рік за роком й маленькому Павлику вже незабаром виповниться шість рочків. Але сталося непередбачуване. В день народження малюка в їхньому селі стався татарський набіг.
Павлик дуже сильно злякався й раптом почув крик матері: " Ховайся синку, ховайся!". Зі сльозами на очах хлопець побіг до старого сараю, звідки лунав тихий плач. Він знав, що треба було обов’язково сховатися, але просто не мав змоги полишити когось у скрутну годину. Коли він підійшов, знов почувся плач, а потім лише тиша. Раптом Павлусь почув позаду себе кроки. Швидко збагнувши, що це була засідка, він зробив вигляд, ніби дуже наляканий та не чує ніякий кроків.
Коли ворог був десь за метр від нього, хлопець схопив палицю, яка лежала на підлозі, та влучним " пострілом " попав татарину прям у ногу. Це був великий кремезний чоловік, який зараз корчився від болі. Швидко накинувшись на нього, Павло узяв меча та рукоядкою вдарив свого супротивника у голову. Чоловік впав та не рухався. Хлопчик швидко випустив з рук ножа та заплакав. Раптом хтось поклав йому на плечо свою руку та лагідно сказав: “Не бійс,я ти його не вбив. Ну чого ти плачеш? Все буде добре…”
Повернувшись, Павлусь закляк. Перед ним стояв сам Дмитро Вишневецький! Але в його погляді був сум. Він тихо промовив: “Ідем зі мною. Тут небезпечно. Тим паче ти єдиний, хто вижив.” У Павлуся потекли гіркі сльози.
Через декілька годин козаки покинули це село. Їх настигла поразка. Хлопця козаки взяли з собою…
Рудюк А.
Анатолію Петровичу, дякуємо за чудові твори, які виховують справжніх патріотів, допомагають зберігати пам'ять про славетних лицарів-запорожців! Пишаємося Вами! Пишаємося своєю країною!

Юлія Вікторівна Клим